Ні будинки, ні храми під воду не йшли? Як насправді затоплювали села за будівництва ГЕС

Будівництво більшості ГЕС в Україні супроводжувалось затопленням сіл та виселенням людей з їх домівок. Загалом радянська влада затопила понад 900 населених пунктів.

"Телеграф" розповість, як це відбувалась насправді і чи дійсно цілі будинки та храми йшли під воду. Зауважимо, що затоплювали села для формування водосховищ.

Як насправді затоплювали села під час будівництва ГЕС

Саме будівництво гідроелектростанцій займало багато часу, однак виселення людей з їх домівок відбувалось за рік-два, а іноді й швидше. Перший етап у знищенні сіл — коли представник партії чи посадовець приходив до сільради та видавав голові наказ, у якому йшлось, що усі мешканці без виключення виселяються. Ба більше, кожна сім'я мала власноруч розібрати будинку до фундаменту, а будматеріал — вивезти.

Тобто можна подумати, що цілі будинку під воду не йшли, але це не так. Адже у селищах було чимало домівок, де ніхто не жив, або мешканці просто їх кидали. Окрім того, не усі будинки були цегляні, чимало будували з дерева чи глини. Однак влада все одно вимагала розібрати усе, адже на дні водосховища має бути рівнина, а рештки, що спливали, могли пошкодити ГЕС.

З усім тим чимало очевидців згадують, як під воду йшли будинки, храми тощо. Причин на це чимало, з найімовірніших можна виділити різку зміну строків виселення, люди просто не встигали розібрати будинки, або невчасне інформування населення. У будь-якому разі заповнення водосховищ відбувалось поступово, тобто це не було як фільмах катастроф з потопами чи цунамі, вода поступово наповнювала територію. Вже через кілька тижнів водосховище набувало свої нормальних розмірів.

А що з цвинтарями?

Фактично більшість цвинтарів в селах затопило, і зараз на дні водосховища лежать старі труни з людськими скелетами. Тоді радянська влада не дуже переймалась екологією, поширенням небезпечних хвороб через воду, головне в СРСР було швидко збудувати ГЕС та виконати план.

Однак є випадки, коли селяни викопували родичів чи знайомих та ховали на нових цвинтарях. Але таке траплялось досить рідко, адже часу і ресурсів у села на перепоховання 100-200 могил не було.

До слова, місцевим, яких примусово виселяли, влада пропонувала або гроші, або нове житло. Щоправда, сума була досить мала, а якість нового житла бажала кращого.

Раніше "Телеграф" розповідав, що насправді Харків може бути набагато старішим, ніж вважає більшість.