США взялися за український берилій: що з угодою про копалини та хто ще хоче наші ресурси

Минуло півтора року з моменту підписання так званої угоди про корисні копалини між Україною та США – документ передбачав залучення американських інвестицій та технологій для розробки нових родовищ на українській територій. При цьому задум у тому, щоб частина доходів від нових проєктів йшла до спільного Американсько-українського інвестиційного фонду відбудови (АУІФ).

"Телеграф" розбирався, на якому етапі наразі виконання угоди, й хто ще націлився на природні ресурси нашої держави.

З боку Вашингтона питанням опікується Американська корпорація з фінансування міжнародного розвитку або коротко DFC. Вона була заснована 2019 року за часів першого президентства Дональда Трампа. При цьому ключовими напрямками для інвестицій американці розглядали не лише критично важливі мінерали, а й енергетику, транспорт і логістику, новітні технології тощо.

Як повідомив ексклюзивно "Телеграфу" представник DFC, американсько-український фонд вже схвалив інвестиції на суму понад 60 мільйонів доларів. У жовтні 2026 року рада директорів дала зелене світло на першу інвестицію саме в сфері критично важливих мінералів – у партнерстві з українською компанією BGV Group Management. Вона належить Геннадію Буткевичу – відомому українському бізнесмену, співвласнику найбільшої мережі супермаркетів в країні – "АТБ-Маркет".

Як розповідає американський представник, йдеться про створення спільної інвестиційної платформи для формування портфеля гірничодобувних проєктів на ранніх стадіях реалізації по всій Україні. На початковому етапі платформа зосередиться на вже ідентифікованих родовищах і ресурсах рідкісноземельних елементів, берилію та цирконію.

Як кажуть в DFC, мета – істотно наростити видобуток критично важливих мінералів в Україні, створити робочі місця для українців і можливості для інвестування американських та українських компаній, а також інвесторів, які поділяють ці інтереси. У У той же час платформа має зміцнити безпеку ланцюгів постачання критично важливих мінералів для ринків США та їхніх союзників.

Що цікаво, в корпорації кажуть й про "протидію спільним противникам США та України" завдяки взаємовигідній угоді.

"DFC не чекає. Ми вже інвестуємо в повоєнну економіку України. DFC працює в Україні вже зараз і є одним із небагатьох інвесторів, які наразі безпосередньо присутні на місці та активно здійснюють інвестиції.

Американсько-український інвестиційний фонд відбудови – яскравий приклад того, як DFC просуває стратегічні угоди, що поєднують економічний розвиток із національними інтересами США", – каже представник структури.

Цей крок є вельми показовим: попри періодичну політичну напругу між Києвом та Вашингтоном, фундаментальні економічні й стратегічні інтереси США нікуди не зникають.

Як пояснює Олена Павленко, президентка аналітичного центру DiXi Group, Україна завжди видобувала різні корисні копалини, які тепер називаються критичними мінералами. Але про бурхливий розвиток сектору видобутку казати поки що рано.

"У нас є окремі ініціативи, однак ми поки що не вийшли на етап справжнього буму. Перше – ми все ще спираємося на дещо застарілі дані. Для комерційних проєктів потрібно значно більше деталей та інформації. Відповідно, потрібні додаткові вкладення коштів у геологорозвідку.

Друге – це, звісно війна. Інвестори дуже обережно дивляться на будь-які проєкти.

Третє – це доволі часті зміни в нашому законодавстві, яке постає трохи заплутаним, особливо для іноземних інвесторів. Якщо ти приходиш на такий бізнес як видобуток чи то газу, чи то мінералів, тобі важливо, щоб у країні було стабільне законодавство, адже без цього ти не зможеш належно порахувати проєкт, з яким працюватимеш 40-50 років", – розповідає спікерка.

Вона додає: за правильного підходу можна перейти на більш активну роботу в цьому напрямі. Олена Павленко також позитивно оцінює першу американсько-українську домовленість щодо копалин, адже вона якраз дозволить належно оцінити потенційні проєкти та пов'язані з ними ризики: "Це виглядає достатньо конструктивним і позитивним для України".

Втім, українські надра привертають увагу далеко не лише Сполучених Штатів. Поклади критичної сировини перетворюють Київ на учасника глобальної конкуренції, де за доступ до ресурсів майбутнього змагаються провідні світові гравці.

Свій інтерес має й Європейський Союз, що посилюється в міру інтеграції України до блоку. У фокусі Брюсселя такі стратегічні галузі, як критична сировина, акумуляторні технології та машинобудування. Також мова про посилення стійкості ланцюгів постачання – що означає цей, здавалося б, непростий процес?

Зараз Європа дуже залежить від постачань рідкісноземельних мінералів із Китаю. Якщо Пекін "перекриє кран", виробництво, скажімо, електромобілів чи сонячних батарей у ЄС стане на паузу. Доступ до українських надр дозволяє Європі мати альтернативне джерело зовсім поруч.

20 жовтня депутати Європейського парламенту навіть запропонували створити Центр критичної сировини як окрему інституцію. Йдеться про те, щоб співпрацювати з державами-однодумцями.

"Критична сировина стала валютою геополітичної влади. Той, хто контролює її, контролює наше промислове майбутнє, енергетичний перехід і нашу безпеку. Європа не може дозволити собі залишатися осторонь, поки інші посилюють свій контроль над критичною сировиною.

Нам потрібен європейський центр критичної сировини з фінансовими ресурсами та повноваженнями, які дозволять йому швидко діяти, передбачати перебої в постачанні й гарантувати, що наші потреби не перетворяться на інструмент геополітичного тиску.

Ми готові співпрацювати з надійними країнами-однодумцями, які поділяють наше прагнення забезпечити стійкість ланцюгів постачання", – заявив провідний доповідач по темі, депутат від "Прогресивного альянсу соціалістів і демократів" Мохаммед Чахім.

У жовтні Європейська Комісія представила план підготовки до розширення ЄС, де Україні та іншим країнам-кандидатам запропонували модель поступової інтеграції ще до набуття повноправного членства. Серед ключових переваг від такого зближення окремо постає й ресурсний потенціал нашої держави, який охоплює не лише цивільні галузі.

"Такі країни-кандидати на вступ до ЄС, як Україна, мають родовища критично важливої сировини для космічної та оборонної галузей, зокрема рідкісноземельних металів і титану", – йдеться в офіційному документі.

Наразі єдиним українським проєктом, який отримав офіційний статус стратегічного на рівні ЄС, є будівництво гірничо-збагачувального комбінату на базі Балахівського родовища графітових руд, а також зведення заводу з виробництва сферичного графіту для літій-іонних батарей. Це сучасні акумулятори, якими ми користуємося щодня. Вони стоять майже в усіх смартфонах, ноутбуках, павербанках та електромобілях.

Наразі Євросоюз значною мірою залежить від імпорту графіту, забезпечуючи за рахунок власного видобутку менш ніж 0,1% загальної потреби. Натомість 40% поставок припадають на КНР.

Українським проєктом опікується так само BGV Group Management Геннадія Буткевича. Родовище розташоване в Кіровоградської області, після його розробки передбачається видобуток 45 тисяч тонн графіту на рік.

Як повідомили "Телеграфу" в команді BGV Group Management, від моменту отримання дозволу на розробку Балахівського родовища вони виконали великий обсяг робіт. Зокрема, проведено геологічні дослідження в кілька етапів із подальшим підрахунком ресурсів і запасів за міжнародним стандартом, розроблено технологічну схему, пройдено низку етапів лабораторних і пілотних випробувань, виготовлено зразки графітового концентрату й активного анодного матеріалу та протестовано його ефективність у батареях. Простими словами, анодний матеріал — це "начинка" для одного з двох боків батарейки, яка відповідає за збереження та віддачу електрики.

"Наразі проєкт перебуває на стадії проєктування, завершити яке планується до кінця березня 2027 року. Після завершення проєктування документацію буде передано на державну експертизу, після чого планується отримання дозволу на виконання безпосередньо будівельних робіт. Проходження цих процедур заплановане протягом 2027 року", — кажуть у BGV Group Management.

Сам запуск гірничо-збагачувального комплексу з виробництва графітового концентрату очікується наприкінці 2029 року.

Другий етап передбачає створення виробництва сферичного очищеного графіту (SPG), який використовують для виготовлення анодів літій-іонних батарей: "Його реалізація залежатиме від результатів переговорів із потенційними покупцями продукції, технологічними та фінансовими партнерами".

За сприятливих умов виробництво може бути запущене орієнтовно через два роки після введення в експлуатацію збагачувальної фабрики.

Україна є безпосереднім сусідом Європейського Союзу, а в майбутньому стане його повноправним членом. Саме це географічне сусідство й робить її стратегічно важливою для блоку.

"На нашу думку, для українських компаній співпраця з ЄС відкриває можливості для виходу на стратегічних споживачів, залучення технологічних партнерів і фінансових інституцій, доступу до експертизи та інструментів зниження інвестиційних ризиків.

Для ЄС це, своєю чергою, означає можливість отримувати додаткові обсяги якісних матеріалів для батарейної, автомобільної, енергетичної та інших стратегічних галузей. Це вагомий внесок в економічну, промислову й енергетичну стійкість Європи", — зазначають у BGV Group Management.

І додають: Україна має потенціал запускати нові видобувні проєкти значно швидше, ніж європейські країни. Серед інших причин — зменшення бюрократичного навантаження на видобувні компанії.

Як підкреслює Олена Павленко, європейські держави активно шукають можливості для диверсифікації постачань як самих критичних мінералів, так і виробництва товарів із їхнім використанням.

"Зі вступом України до Європейського Союзу ЄС фактично отримає змогу будувати альтернативу китайським технологіям безпосередньо на власній території", – каже вона.

Експертка наголошує: незалежно від того, йдеться про співпрацю з американцями чи європейцями, для українського уряду важливо правильно розробити рамку співпраці, аби будь-які закордонні проєкти сприяли відбудові України.

"Якщо інвестор просто прийде, буде видобувати певну сировину й вивезе її за кордон, це буде один рівень внеску у відбудову країни.

Але якщо інвестор не лише видобуватиме умовний титан, графіт чи цирконій, а й побудує в Україні підприємство з їхньої переробки або навіть виробництва готової продукції, тобто повний виробничий ланцюг, це матиме зовсім інший ефект. Можна лише уявити, наскільки це збільшить вплив на економіку, і скільки коштів залишатиметься всередині країни.

Уряду потрібно правильно здизайнувати державну політику, відповідне законодавство та регулювання, а також знайти якісь заохочення для бізнесу, щоб вони були зацікавлені не просто вивозити сирий товар", – зазначає пані Павленко.

Уряд наразі має стратегію розвитку галузі критичних мінералів, яка якраз передбачає створення виробничих ланцюгів усередині країни.

У BGV Group Management кажуть про те, що реалізація видобувних проєктів потребує значного капіталу — десятків або сотень мільйонів доларів ще до початку виробництва. Також варто враховувати тривалий інвестиційний цикл — від геологічного вивчення та технологічних випробувань до будівництва й виходу на проєктну потужність може минути до десяти років. Повернення інвестицій також не відбувається протягом року чи двох. Тож існує потреба в залученні інвестицій і підтримці партнерів.

"Саме тому важливо залучати міжнародні фінансові інституції, стратегічних інвесторів, технологічних партнерів і майбутніх споживачів продукції. Водночас слід враховувати, що реалізація проєкту із залученням закордонних партнерів передбачає дотримання як вимог українського законодавства, так і міжнародних стандартів…

Так, це збільшує строки та витрати, але є необхідним для того, щоб проєкт відповідав вимогам вітчизняного законодавства й водночас був зрозумілим і прийнятним для міжнародних банків, інвесторів та промислових партнерів", — пояснили у компанії.

Таким чином, попри безпекові ризики, як американський капітал, так і європейські стратегічні інституції послідовно вивчають можливості вітчизняного видобувного сектору. Для Заходу це можливість зменшити залежність від третіх країн та гарантувати безпеку власного технологічного майбутнього.

Україна ж опинилася в ситуації, коли її природні ресурси можуть стати важливим аргументом у відносинах із західними партнерами – і водночас шансом на модернізацію власної економіки. Вирішальним буде те, чи зможе держава перетворити інтерес Європи чи США на довгострокові інвестиції.