"Валера, посидь із з братом": Залужний-молодший згадав зворушливі моменти з дитинства

Брат Валерія Залужного Артур розповів, що "залізний генерал" няньчився з ним все дитинство, бо батьки тяжко працювали. А після того, як батько пішов з сім’ї, він став головною чоловічою фігурою в їхній великій родині.

Про це Артур Залужний розповів у книзі радниці колишнього Головнокомандувача зі стратегічних комунікацій Людмили Долгоновської "Залізний генерал. Уроки людяності". У розпорядженні "Телеграфа" є унікальний екземпляр видання.

Артур народився, коли Валерію Залужному було тринадцять років. Мати братів працювала на залізничному вокзалі, а батько — на заводі. Поруч із їхнім будинком не було дитячого садка, тож дбати про молодшого брата доводилося саме Валерію. До речі, до школи молодшого брата готував також старший брат.

"Мама з татом цілими днями на роботі. Мама писала записки: "Вибач, Валеро, сьогодні треба посидіти з братом"", — розповів Артур.

Коли батьки розлучилися, обов’язки старшого чоловіка у сім’ї дісталися Валерію. Цим доля старшого брата нагадує Артуру долю їхнього діда Василя.

"У діда три доньки, у кожної по двоє дітей. Серед онуків Валерій був найстаршим, а я наймолодшим. Дідусь вважав себе головою всього сімейства. Тому на Різдво всі повинні обов’язково бути у нього. Хоч на день, але всі мають приїхати". У діда все було чітко. Мама розповідала, якщо дідусь сказав: "О восьмій годині збираємося на свято", а ми запізнилися на п’ять хвилин, то двері вже були зачинені", — згадує Артур.

Так склалося, що спочатку не стало чоловіка в однієї з тіток Валерія та Артура, а потім із сім’ї пішов і їхній батько. Тягар відповідальності за сім’ю ліг на дідуся і він це розумів, а пізніше роль старшого в сім’ї перейшла до Валерія Залужного.

"І я радий, що наше сімейство очолив саме він. Я не скажу, що він радить, як краще чинити в тій чи іншій ситуації, але часом я сам себе питав: "А як би вчинив він?" Тому що він вчинив би правильно, навіть якби рішення нашкодило йому. Я завжди намагався робити, як він", — каже Артур.

За його словами, перед тим, як вступити до військового інституту, Валерій Залужний після 9-го класу школи вступив до місцевого машинобудівного технікуму (політехнічний коледж зараз). Одного разу він жартома признався братові, що сильнішою за мрію стати військовим була лише симпатія до дівчини, яка теж пішла вчитися в той технікум.

"Спочатку генерал пішов за нею, а потім — за мрією", — каже брат.

Артур Залужний зазначає, що щедрість і турботливість "залізного генерала" — це одні з головних рис характеру, які добре відомі всім, хто знайомий з ним особисто.

"От йому ніколи нічого не було шкода. Настільки не шкода, що коли я вперше мав іти до школи, Валера зібрав усі гроші, які мав, і купив мені рюкзак та ігрову приставку "Денді". Такої не було ні в кого. І мама, памʼятаю, каже: "Так, а ти собі щось зі стипендії лишив?". А брат каже: "Ні". Коли я малим робив шкоду, то мене ніколи не били. На всі мої капості він знаходив виправдання. Тож мене навіть у куток жодного разу не ставили. Я брату в плече плачу, а він слухає й наставляє мене", — згадує Артур Залужний.

Також "Телеграф" розповідав про те, що Валерій Залужний показав рідкісне фото із дружиною. Український генерал зворушливо привітав дружину зі святом.