Секретна база з виробництва супер-зброї, яку приховували за холодильниками: чому легенду радянського ВПК пустили з молотка

Дніпровський машинобудівний завод – колись потужний науково-виробничий комплекс, що захищав небо всього Радянського Союзу, офіційно визнали банкрутом. Борги у 354 мільйони гривень при активах лише у 23 мільйони виявилися вироком для гіганта, який свого часу виготовляв найпотужніше радіолокаційне обладнання на планеті.

"Телеграф" розповідає, як підприємство з 16 500 працівників та унікальними технологіями вартістю у сотні мільйонів доларів пройшло шлях від режимного серця радянського військово-промислового комплексу до розпродажу приміщень, і чому легенда про холодильники "Дніпро" виявилася лише прикриттям.

Як народжувався оборонний монстр

19 березня 1952 року в Дніпропетровську з'явилося підприємство, про справжнє призначення якого мало хто знав. За офіційними документами – завод №933, поштова скринька 192. Для простих громадян – "Дніпропетровський завод холодильників", який нібито виробляв побутову техніку для радянських родин. Насправді ж тут створювали обладнання для радіолокаційних станцій, які мали захищати СРСР від повітряного та ракетного нападу.

У 1953-му новостворений колектив взяв участь у розробці системи протиповітряної оборони Москви. Це стало вирішальним кроком у затвердженні дніпропетровського заводу як ключового гравця у радянській обороні. Підприємство отримало доступ до найсекретніших розробок і необмежене фінансування з оборонного бюджету.

Паралельно з виробництвом військового обладнання завод справді випускав холодильники. Модель "Дніпро" стала популярною серед населення 1970-1990-х років – загалом виготовили майже 8 мільйонів штук. Але ця продукція була лише "легендою прикриття" для головного профілю: розробки і виробництва приймально-передавального обладнання для радіолокаційних систем.

1 травня 1960-го: як обладнання з Дніпра збило американський літак-шпигун

Справжня слава до підприємства прийшла у травні 1960 року. Тоді на висоті 21 000 метрів над Свердловськом зенітно-ракетний комплекс С-75, оснащений надпотужним передавачем ПА-20, деталі до якого виробляли на дніпропетровському заводі, збив американський літак-розвідник "Локхід У-2". Цей літак вважався недосяжним для радянської ППО через свої унікальні характеристики.

Успіх викликав міжнародний резонанс і підтвердив високий рівень обладнання, яке створювали в Дніпрі. Вже через рік, у 1961-му, під час випробувань системи протиракетної оборони вперше у світі знищили головну частину балістичної ракети Р-12. Інші країни змогли повторити цей результат лише через кілька десятиліть.

З середини 1950-х завод почав виготовляти передавальні модулі для радіолокаційних станцій траєкторних вимірювань космічних апаратів. У 1970 році засобами заводу успішно знищили об'єкт у космосі. Тож дніпропетровське підприємство фактично стояло біля витоків космічної оборони СРСР.

Рекорд, який не потрапив до Книги Гіннеса: створення найпотужнішої у світі РЛС

Найбільший виробничий подвиг підприємство здійснило у 1970-х роках під час створення радіолокаційної станції "Дарьял". Ця станція мала унікальні можливості – дальність дії 6000 кілометрів, виявлення і супроводження до тисячі об'єктів розміром лише 0,3 метра. До її складу входив надпотужний передавальний комплекс загальною потужністю близько 50 мегаватів.

Завод організував масштабне виробництво складових частин – передавальних модулів та пристроїв живлення до них. Протягом одного року виготовили понад 1200 комплектів цих пристроїв. Такого потужного виробництва НВЧ-генераторів сумарною потужністю більше 50 мегаватів на рік не фіксували ні в Радянському Союзі, ні, як стало відомо пізніше, у світовій практиці.

Цей рекорд міг потрапити до Книги рекордів Гіннеса, але режим цілковитої таємності навколо створення обладнання для РЛС не дозволив оприлюднити досягнення. Загальні обсяги виробництва обладнання станції "Дарьял" перевищували 500 мільйонів доларів у цінах того часу. За створення найпотужнішої у світі радіолокаційної станції 130 спеціалістів заводу отримали державні нагороди, а директор підприємства та координатор робіт удостоїлися Державної премії СРСР.

Коли на заводі працювало 16 500 людей: соціальна імперія з власними лікарнями та стадіонами

На піку свого розвитку у 1980-х роках завод перетворився на справжнє місто в місті. Тут працювало 16 500 людей – інженери, конструктори, робітники найвищої кваліфікації. Річний оборот підприємства сягав 400 мільйонів доларів, операційний прибуток – 42 мільйони.

Підприємство утримувало власну соціальну інфраструктуру, про яку сучасні заводи можуть лише мріяти. На балансі був житловий фонд понад 500 тисяч квадратних метрів, сім гуртожитків на 3000 ліжко-місць, 13 дитячих садків, два дитячі табори на 1200 місць. Працювала поліклініка, завод мав корпуси у санаторіях "Місхор", "Марат" і "Моршино" – загалом 880 путівок щороку.

Для працівників побудували стадіон, спортивний зал, критий манеж, дитячу спортивну школу "Дніпро-75" та спортивний клуб "Вихор".

Розпад СРСР і 100-відсоткова конверсія: коли оборонний гігант спробував стати цивільним

Після 1991 року для заводу почався новий, драматичний етап. Замовлення на військову техніку різко скоротилися, фінансування припинилося. Підприємство змушене було проводити глибоку конверсію – переходити на виробництво цивільної продукції.

У 1990-х роках завод намагався освоїти випуск цифрових телефонних станцій С-32 і "Дніпро", систем зв'язку "Бастіон". Виготовляли трансформатори струму, лічильники енергоносіїв, навіть акумулятори спільно з корпорацією "Веста". За задумом потужності з випуску телекомунікаційної апаратури мали становити близько мільйона телефонних номерів на рік.

У 1995 році за Указом Президента України на базі виробничого об'єднання створили Державну холдингову компанію "Дніпровський машинобудівний завод" для збереження наукового та технологічного потенціалу. Державі належало 25% акцій. Але перехід від секретних оборонних розробок до комерційної діяльності виявився надто складним.

Як легендарний завод потонув у боргах

15 січня 2018 року Фонд державного майна видав наказ про припинення Державної холдингової компанії "Дніпровський машинобудівний завод" шляхом ліквідації. Кредиторам надали два місяці для заявлення вимог. Правонаступником стало акціонерне товариство "Дніпровський машинобудівний завод".

Але ліквідація холдингу не вирішила фінансових проблем. Уже через рік, у 2019-му, одне з товариств з обмеженою відповідальністю – "Абрис Дніпро" – подало до суду заяву про банкрутство підприємства через неповернені борги. Судовий процес розтягнувся на шість років.

У 2020-му затвердили план санації для відновлення платоспроможності. Акціонерному товариству дали 36 місяців на погашення заборгованості перед кредиторами. За цей час вдалося повернути лише 90,6 мільйона гривень. Але борг становив 444 мільйони – залишилося виплатити ще 354 мільйони при сумі активів підприємства всього 23 мільйони гривень.

Коли стало очевидно, що виконати план санації неможливо, збори кредиторів на початку 2024 року визнали доцільним застосувати ліквідаційну процедуру. Суд, врахувавши рішення кредиторів та катастрофічний фінансовий стан підприємства, 13 січня 2025-го визнав акціонерне товариство "Дніпровський машинобудівний завод" банкрутом.

Територія колишнього оборонного гіганта сьогодні перебуває в незадовільному стані. Будівлі, де колись створювали найпотужніші радари планети і обладнання для космічної оборони вартістю у сотні мільйонів доларів, порожні, їх розпродують. 73 роки історії підприємства, яке захищало небо СРСР, завершилися судовим розпродажем через багатомільйонні борги, які виявилися вагомішими за легендарне минуле.

Нагадаємо, подібна доля спіткала і завод, який колись керував газопроводами Європи. Тепер він перетворився на великий смітник.