Жалюгідні Росія та США хочуть "котлету по-київськи". Вони так нічого і не зрозуміли - Леонід Швець

У російськомовному експертному середовищі іноді загадуються над питанням, чи є Дмитро Медведєв юродивим чи тільки прикидається, щоб цар у параноїдальному припадку й у повчання іншим придворним його не отруїв. Колись з ним пов’язували невиразні ліберальні надії, а нині експрезидент "великої Росії" намагається затьмарити найбільш відбитих останкінських пропагандистів. Деяка користь від його натужної активності в соціальних мережах все ж таки є: Медведєв в жартівливій формі передає умонастрої в путінському оточенні. Нині там свято.

"Телефонна розмова між президентами Путіним і Трампом, — пише Медведєв, — підтвердила відому ідею — в їдальні є тільки Росія і Америка. У меню: легкі закуски — брюссельська капуста, британський фіш-енд-чіпс і паризький півень. Основна страва — котлета по-київськи".

Ще б пак, після трьох років ізгойства Кремля американці упрошують Путіна про нормалізацію, а спецпредставник президента США Стів Віткофф підлесливо говорить про те, як "два великі лідери об’єдналися заради блага людства". Підлещується він, звичайно, в першу чергу перед своїм босом, так зараз в Америці заведено, але й російському перепадає. Вічний комплекс неповноцінності Росії перед Заходом отримує глибоке задоволення. Ну, і мрія нарешті наставити носа "гей-Європі" і закусити "котлетою по-київськи", перетерши з подобрілим дядечком Семом, нібито набуває нових обрисів.

Проблема лише в тому, що цією котлетою вже неодноразово подавилися. Власне, через те, що її ніяк не виходить проковтнути, і вийшла ця історія з війною, якій одні "великі" не змогли запобігти, а інші не в змозі її виграти. Що Америка, що Росія на українській темі постійно виставляють себе то нерозумно, то слабо, то низько і підло. Найчастіше одночасно. Від "chicken-speech" Буша-старшого до відчуженості Обами, червоних ліній Байдена й нинішньої путінофілії та українофобії Трампа. Від Тузли та триразового привітання Януковича до екстреної евакуації того ж Януковича до Ростова, "іх там нєт" у Криму та на Донбасі, низки вбивств, що не припиняються протягом одинадцяти років, і вже три роки як на промисловій основі, не шкодуючи жінок і дітей, при цьому замість Києва за три дні – Суджа за сім місяців. Цим хлопцям є про що поговорити та на що поскаржитися один одному: на Україну. Це вона не дає їм надувати щоки й виявляє реальну ціну "величі".

Набридло слухати, в тому числі від людей, які нібито цілком співчувають нашій справі, що зараз сильні постараються все вирішити за рахунок слабкого, за рахунок України. Але сильна в цій уже, здається, нескінченній історії, якраз вона, і тільки вона, яку шматують та зраджують і яка посилає при цьому як російський військовий корабель, так і американських гінців з пропозицією купити нас за п'ятачок і довіритися "стабільному генію", який не відрізняє Львів від Херсона, зате падає на задні лапи перед тим, хто назавжди отримав тавро на лоб від харківських уболівальників.

Олександр Мацієвський з останньою сигаретою нескінченно сильніший за своїх безсилих убивць, хоча "в нього були погані карти". Зеленський у своєму військовому светрі, який намагається глухим розповісти, що Путіну вірити – себе не поважати, нескінченно гідніший за мешканців Білого дому, які намагалися знущатися з нього і тим самим знущалися з Америки.

Ми вступаємо у виснажливу фазу переговорів про переговори, яка супроводжуватиметься мільйонами постів, заяв, витоків реальних і фейкових, коментарів і коментарів про коментарі, звичним потоком булшиту (сленговий термін, що означає неправильне, некоректне твердження. — Ред.) від виробників булшиту, активністю ботів та ідіотів різного ступеня корисності. Це теж війна, і ще й яка, і від удару по мізках не рятує жодна каска. Захищають впевненість у своїй правоті та почуття гідності, які дозволяли чинити опір усі ці воєнні роки та роки до того, коли українському народу, на відміну від "братів", вдалося не перетворитися на сіру грудку безгласного народонаселення. У вогні ці якості лише загартувалися. До них додалась лють від постійного похорону своїх дітей.

З такою Україною мають справу як ніколи слабкі, жалюгідні Штати та Росія. Їм досадно. Їм хочеться котлети. Вони нічого так і не зрозуміли.

Думки, висловлені в рубриці блоги, належать автору.
Редакція не несе відповідальності за їх зміст.