Скло для винищувачів, ілюмінатори для кораблів і крах у 1996-му: як завод на Донбасі не пережив незалежність

Костянтинівський завод "Автоскло" постачав продукцію для оборонки, виготовляв дзеркала для Кремлівського палацу і навіть варив скло для зірок на московських вежах. Підприємство, засноване бельгійцями ще в 1899 році, працювало майже століття – але після розпаду СРСР не протрималось і десятиліття.

"Телеграф" розповідає, як найбільший скляний завод в Україні пройшов шлях від дзеркальної фабрики до банкрутства, чому бельгійський капітал обрав саме Костянтинівку і що залишилось від легендарного підприємства сьогодні.

Бельгійці вклали 12 мільйонів франків у Донбас: як у 1899 році в Костянтинівці з'явилась дзеркальна фабрика

Наприкінці XIX століття Костянтинівка стала справжнім магнітом для іноземних інвесторів. Бельгійська компанія "Анонімне товариство дзеркальних заводів" побачила в донецькому регіоні величезний потенціал. У 1899 році вони вклали 12 мільйонів бельгійських франків у будівництво скляного виробництва.

Новий завод отримав назву "Дзеркальний". На перших порах тут випускали поліроване скло, дзеркала та листовий будівельний матеріал з кольорового скла – марбліт. Але підприємство стрімко розвивалось. За короткий час асортимент продукції розширився до 260 найменувань.

Бельгійці не обмежились одним заводом. Вони побудували в Костянтинівці цілий промисловий кластер – скляний, пляшковий, хімічний, дзеркальний та керамічний заводи. До міста приїжджали бельгійські майстри, які передавали свій досвід місцевим робітникам.

Паралельно в 1897 році виник ще один гігант – Костянтинівський склоробний завод, який пізніше отримав ім'я Жовтневої Революції. До 1930 року його потужність сягала 3,5 мільйона квадратних метрів скла на рік.

Як завод пережив націоналізацію, війну та прикрасив Кремль

Події 1917 року кардинально змінили долю заводу. Радянська влада націоналізувала підприємство. Бельгійські власники втратили своє дітище, але виробництво продовжило працювати.

У 1934 році завод отримав нову назву – "Автоскло". Того ж року тут винайшли унікальний високоміцний сорт скла, який назвали сталініт. Цей матеріал став справжнім проривом у скляній промисловості тих часів.

У 1937 році заводу дісталось особливе замовлення з Москви. Скловар Никанор Курочкін розробив спеціальний рецепт під назвою "селеновий рубін". За цією технологією зварили 500 квадратних метрів рубінового скла товщиною 4-6 міліметрів. Варка закінчилась 20 вересня 1937 року. Це скло пішло на всі п'ять зірок московського Кремля.

Друга світова війна змусила евакуювати виробництво до міста Сухий Лог. У 1943 році завод повернувся до Костянтинівки. Відновлення пройшло швидко – підприємство дало першу продукцію.

У 1945 році робітники виконали екстрене фронтове замовлення. За короткий час виготовили 200 потужних відбивачів для прожекторів. Їх використали під час штурму Зеєловських висот при взятті Берліна.

У 1959-1961 роках спільно з Хіміко-технологічним інститутом імені Менделєєва розробили новий будматеріал – ситалл. Його отримували з відходів металургійного виробництва – доменних шлаків з додаванням звичайного піску. Ситалл поєднував легкість, міцність та довговічність.

Завод робив скло для винищувачів, вертольотів і бронетехніки, а потім створив саркофаг для Мавзолею Леніна

У 1962 році на базі "Автоскла" створили науково-дослідний інститут. Підприємство перетворилось не просто на виробництво, а на потужний науково-виробничий комплекс.

До початку 1980-х років асортимент сягнув понад 200 видів продукції. Завод працював на різні галузі економіки. Випускали вітринне скло, листовий шлакоситал та ілюмінатори.

Особливе місце займала оборонна промисловість. Майже половина всієї продукції – 47% – йшла на військові потреби. Тут виготовляли скло для винищувачів, вертольотів, кораблів та бронетехніки.

Завод виконував і престижні замовлення. Робітники створили саркофаг для Мавзолею Леніна.

Виготовили кришталеву чашу для фонтану на Всесвітній виставці в Нью-Йорку. Скління та дзеркала для Кремлівського палацу з'їздів теж зробили в Костянтинівці.

У 1960 році в місті створили ще одне підприємство – завод скляних та майолікових виробів. Його сформували шляхом об'єднання майолікового, дзеркального виробництв та цеху ялинкових прикрас. Тут виробляли скульптури, вази, сервізи, дзеркала. Близько 30 найменувань ялинкових іграшок – кулі, бурульки, тематичні набори – розходились по всьому Радянському Союзу.

На Костянтинівському склоробному заводі імені Жовтневої Революції також випускали віконне скло різних видів – бемське, матове, кольорове. Робили дзеркала, скло для фотопластинок, потовщене скло, накладне кольорове скло.

Без військових замовлень не виживеш? Чому завод став банкрутом

Розвал СРСР став фатальним для "Автоскла". Військові замовлення припинились. Підприємство, яке десятиліттями працювало переважно на оборонку, втратило основного замовника.

У 1996 році завод визнали банкрутом. Протягом наступних років величезне виробництво, яке працювало майже століття, знесли. На місці цехів, де колись варили скло для кремлівських зірок та військової техніки, залишились порожні майданчики.

У вересні 2000 року спробували врятувати хоч частину виробництва. На основі трьох цехів – 21-го, що виробляв сталініт, 26-го авіаційного та 19-го дзеркального – створили державне підприємство "Спецтехскло". Його включили до складу державної корпорації "Укрбудматеріали".

Костянтинівський скляний завод, який припинив діяльність у 2005 році, теж не пережив нових економічних реалій. Банкрутство поставило крапку в історії ще одного підприємства.

Завод скляних та майолікових виробів протримався до 2000 року. Потім і він закрився. Ялинкові іграшки з Костянтинівки, які прикрашали новорічні ялинки мільйонів родин, залишились лише спогадом.

Бельгійські інвестори, які наприкінці XIX століття побачили потенціал донецького міста, створили справжній промисловий центр. Майже сто років заводи Костянтинівки працювали на повну потужність, давали роботу тисячам людей, постачали продукцію по всьому СРСР та за кордон.

Але нова економічна епоха виявилась безжальною до гігантів радянської індустрії. Оборонка більше не була затребувана в незалежній державі. Так те, що будувалось десятиліттями та пережило війни, зникло за кілька років.

Раніше "Телеграф" розповідав, як загинув гігант, який мав стати гордістю Вінниці. На цьому підприємстві працювало 11 тисяч людей, виготовляли секретні лампи для ракет під розписку та легендарну гру "Ну, погоди!".