"Безжалостный и беспощадный" руський бунт не за горами: замком "Трійки" про вихід з Донбасу, прорив фронту і "бусифікованих" "рексів"

Дипломатичні шестерні "машини" мирних переговорів, останніми тижнями працюють на знос, щедро змащуючись зустрічами на найвищому рівні в США та Європі, гучними заявами, сенсаційними "зливами" в ЗМІ. Втім, за термінологією Трампа, для танго потрібні двоє, а РФ не так щоб дуже проявляла дива миролюбства, продовжуючи погрожувати силою. Та які насправді військові спроможності стоять за погрозами паперового тигра, адже двічі за місяць "брати" Куп'янськ свідчить про те, що насправді у ворога не все так блискуче, як доповідають Путіну. Чи здатна РФ прорвати фронт і чому Україна далеко не в глухому куті? На ці теми "Телеграф" поспілкувався з заступником командира Третього армійського корпусу Дмитром Кухарчуком.

"Оперативні прориви на фронті неможливі"

– Пане Дмитре, зараз вся Україна живе, так званим, мирним процесом перемовин. Але ж ми розуміємо, що дипломатія, в нашому випадку — похідна від стану справ на фронті. Відтак, прорив фронту росіянами зараз можливий? Адже на щось Путін таки розраховує, якщо не хоче зупинятися.

– Дійсно, політика завжди є продовженням війни, а війна є продовженням політики. І в даному випадку армія дає додаткові козирі дипломатам в переговорному процесі.

Якщо ми говоримо про оперативні прориви, то враховуючи весь наш технологічний потенціал, то я в них не вірю. Маленькі тактичні прориви, вони, в принципі, були [і раніше], і тут нічого нового немає. Але це не прориви на оперативну глибину, і вони нічим серйозним нам не загрожують. Противник кидає абсолютно всі свої ресурси для того, щоб у короткі терміни спробувати показати якийсь результат. Але ми бачимо, що це не той результат, який дає йому якісь додаткові козирі.

Це треба бути ідіотом, щоб формувати прориви для задоволення переговорного процесу. Погодні умови теж відіграють неабияку роль. Зараз війна змінила свій характер настільки, що, наприклад, на напрямку Третього армійського корпусу оперативних проривів бути не може. Противник постійно намагається просуватися вперед: на мотоциклах, техніці, пішки. Це м'ясні штурми, які відбуваються 24 на 7. Але противник виявляється і знищується.

– Яке взагалі ваше ставлення до переговорного процесу і всього того, що відбувається навколо нього?

– Відштовхування від цих 28 пунктів для мене є абсолютно неприпустимим. По-перше, цей документ явно писався не в США, а в Кремлі і повністю відображає кремлівські наративи, які вони з самого початку проштовхували. Тобто "демілітаризація", "денацифікація", віддати Путіну Донецьку і Луганську область, повернення статусу для російської мови.

Якщо ми говоримо про кордони Донеччини і той наратив, який сьогодні просувається, для мене він є абсолютно ворожим. Немає жодної гарантії, що коли відвести наші війська на кордони Донецької області, ці кордони не стануть новими вихідними рубіжами для просування ворога. Таких гарантій ніхто дати не може! Всі кажуть, що війська будь-яких країн НАТО не воюватимуть в Україні. А яким тоді чином має відбуватися контроль, щоб російські війська не перейшли ці кордони і не продовжили наступальні дії?

Демілітаризація? Та це ледь не єдина гарантія, яка залишається у нас. Західні партнери не збираються за нас воювати. Єдині, хто за нас може воювати — це ми. Для цього нам потрібна багаточисельна і озброєна армія, яка відповідатиме тим ризикам, які сьогодні представляє противник. А ризики доволі серйозні: окрім того, що сьогодні відбувається у нас на лінії бойового зіткнення, продовжується формування Ленінградського воєнного округу. І це ризик не лише для нас, а й для усього західного світу.

Денацифікація. На перший погляд здається, що денацифікація пов'язана з тим, що Путін в Україні роздмухав тему нацизму, виправдовуючи свої воєнні злочини. Частково це так, але правда набагато глибша. Якщо копнемо глибше в радянську ідеологію (а Путін відверто говорив, що хоче відтворити проект "СРСР 2.0"), то проект СРСР базувався на ідеологічних основах діалектичного матеріалізму. Перше, що зробили радянські революціонери – знищили всю духовну верству, намагаючись замінити духовний знаменник, знаменником комуністичної партії. В 1991 році ми отримали повністю бездуховну державу. Не було тих, хто мав би передавати цю історичну тяглість. А духовність і є певним енергоресурсом, який супроводжує історичну тяглість нації. Чим нація відрізняється від народу? Це кровно-духовна спільнота, і духовний знаменник тут має велике значення. І Путін переслідує мету не просто зробити так, щоб не було людей, які називають себе націоналістами (це ж просто дефініції), йому важливо, щоб такого поняття як "українська нація" в принципі не існувало, тому що це суперечить ідеології СРСР. Тому переговорний процес, очевидно, відбувається в абсолютно неправильному руслі. За основу береться те, що суперечить будь-яким інтересам України.

– Ви сказали, що погодні умови впливають на характер бойових дій. Поясніть, чого нам очікувати взимку?

– Росіяни люблять зиму. Хоча взимку воювати важче: швидше замерзають системи БПЛА (спостереження і ураження). Але ж це стосується обох сторін. Взимку немає "зеленки", в якій можна переховуватись. Тому просування взимку набагато важче з обох сторін. Та це стосується піших бойових порядків. Що стосується спроб механізованих штурмів, то безумовно, зимовий ґрунт цьому сприяє. Але знову ж таки, технологізація процесу [війни] дещо змінила ці особливості.

"В окремі дні втрати противника один до тридцяти"

– На жаль, ми зараз змушені обговорювати можливість виведення військ з Донбасу. Поясніть не з політичної, а саме з військово-технічної сторони, наскільки наш ймовірний вихід з Донбасу спрощує росіянам можливості для окупації вже більшої частини території України?

– Дуже спрощує. Донбас – промисловий регіон, побудований як система агломерації міст. За віссю Костянтинівка – Дружківка – Краматорськ – Слов'янськ, йде вже не така насичена система агломерацій. Так, і ми і противник навчилися тримати оборону і наступати в полі, лісосмугах, сільській і урбанізованій місцевості. Але ж не це головне. Питання в тиловій інфраструктурі. Щоб могли відбуватися бої на лінії зіткнення, дуже важлива тилова інфраструктура для розташування військ. І військам [у випадку виходу з Донбасу] просто не буде де базуватися, тому що далі степ.

Це проблема, але я б навіть в теорії не хотів її розглядати. Ми ж припускаємо те, що по суті є злочинним. Здоровий глузд, логічне мислення говорять про те, що жодних гарантій немає. І тут може бути питання: а що тоді робити? Деяким людям здається, що ситуація максимально патова. Це не відповідає дійсності. Цивільні ж не люблять аналізувати противника.

Співвідношення втрат, які несе противник, порівняно з нашими втратами, складає, в середньому, один до восьми. Це в середньому, тому що на деяких ділянках фронту, де йде інтенсивний наступ противника, співвідношення втрат, в окремі дні, буває один до дванадцяти, один до вісімнадцяти і навіть доходить один до тридцяти.

Про що це говорить? Що противник несе набагато більші втрати. Це, безумовно, б'є по внутрішньополітичній ситуації в Росії, хоча нам дуже часто здається, що там ніяких проблем немає, мовляв, вони все давно вибудували і все контролюють. Але це не відповідає дійсності. В Україні відкрите демократичне суспільство. Тут можна писати і говорити що завгодно, і тобі за це нічого не буде. В Росії ситуація набагато жорсткіше. Там не можна писати нічого, але ж градус напруги в російському суспільстві зростає. І "безжалостный и беспощадный" руський бунт, який описаний їхніми класиками, на моє велике переконання, не за горами.

Є таке поняття як "чорні лебеді". Я не кажу, що треба сподіватися на диво, хоча, дива трапляються. До речі, скоро Різдво, тому, можливо, якесь диво і трапиться. Та окрім очікування різдвяного дива, потрібно враховувати фактори втрат: в нафтовій промисловості, людські втрати, репутаційні, втрати в фінансовому і бізнес-сегментах. Вони посміхаються, говорять що це їх тільки зміцнює. Жодним чином це їх не зміцнює. Росія раптом стала готова до переговорного процесу. На словах готова, але і це свідчить по якісь речі. Якщо країна повністю впевнена в своїх силах, то чому б їм нас не дотиснути до кінця? Тому що насправді вони не впевнені.

"В українському полоні краще, ніж в російській армії"

– Ви озвучили шалені цифри співвідношення втрат. Що ж тоді мотивує росіян йти вперед? Автомати їхніх командирів за спинами?

– Питання мотивації – це те чим відрізняється ситуація в Росії і Україні. Мотивація і модель управління, як правило, будується на трьох речах: любов, повага і страх. Негативна мотивація, безумовно, у росіян присутня у вигляді "заградотрідяв". По-друге, кримінальне законодавство там стало більш жорстке. Якщо раніше вчинивши якийсь дрібний злочин ви отримували умовне покарання, то зараз, ви в будь-якому випадку, заїжджаєте до в'язниці. А у в'язницях створюються особливі умови, в яких люди просто не "вивозять". Я не бачив жодного полоненого, який би не сказав, що у нас в полоні краще, ніж в російській тюрмі або армії.

Але є й інша складова. В Міністерстві оборони Росії є воєнно-політичне управління, яке очолює генерал-майор Горємикін (Віктор Горємикін – заступник міністра оборони РФ, знаходиться під міжнародними санкціями, — Ред.). Це воєнно-політичне управління має у своїй статутній діяльності декілька складових: мотивація російських військ і російського населення, демотивація українських військ, українського населення, виправдання воєнних злочинів РФ. Цьому управлінню підпорядкований ряд освітніх, інформаційних закладів: "Звєзда", "Армия Росии", "Побєда". І коли настає наступний бюджетний період, міністерства закладають бюджет, створюють програми, то вони зобов'язані узгоджувати свою діяльність з воєнно-політичним управлінням ЗС РФ.

Натомість в Україні, в Міноборони немає жодної людини, яка б відповідала за ідеологію, мораль чи мотивацію. У нас є головне управління психологічної підтримки персоналу (ППП), яке, на моє переконання, трохи застрягло в радянських шаблонах. Так, Росія так само використовує радянські шаблони, але вони в це вкладають гроші. І свідченням моїх слів є те, що у російській армії і досі залишаються контрактники. Тобто люди, які підпадають під пропаганду і свідомо підписують контракт. І це незважаючи на шалений рівень втрат і негативну мотивацію.

Релігійні інституції. Інститут капеланства в РФ набагато більше розвинений. Так, він за собою нічого не несе (РПЦ – ФСБшна структура), але вона включена в процес пропаганди. Коли має відбуватися робота з мотивацією бійця? Як ви вважаєте?

– В процесі рекрутингу, мобілізації.

– І так, і ні. На початку рекрутингу, мобілізації, у навчальному центрі, підрозділі, але, перш за все, вона має починатися ще у цивільному житті. У цивільному житті люди мають розуміти за що вони мають йти воювати. Держава має давати відповідь на запитання за що людина має йти воювати, за що вона має втратити здоров'я або загинути. І у нас в цьому напрямку робота, на жаль, не проводиться.

Наші американські і британські партнери на початку повномасштабного вторгнення давали нам 14 днів, а далі Україна мала бути окупована. Вони зробили розрахунки з військово-наукової точки зору, але не врахували фактор морально-психологічного стану українців. На початку повномасштабного вторгнення українці сприйняли це як національно-визвольну війну. Це дуже важливий фактор. Українці розуміли, за що саме вони воюють. Ситуації, які виникають з ТЦК, з "бусифікацією"… Вони б не виникали, якби українці розуміли куди вони йдуть, чому, що їх буде очікувати і за що вони це роблять. А сьогодні багато хто цього не розуміє.

– А як в Третьому армійському корпусі на це питання відповідають?

– Клаузевіц (Карл фон Клаузевіц – прусський генерал, військовий реформатор та військовий теоретик, — Ред.) визначав моральний стан бійця трьома основними факторами: це гордість за державу, гордість за підрозділ і гордість за командира.

Гордість за підрозділ – це коли людина потрапляючи в підрозділ, розуміє, що вона тут буде забезпечена, одягнута, взута. Розуміє що у підрозділу є бойовий шлях, і людина може цим підрозділом пишатися.

Гордість за командира – це коли людина впевнена в командирі, розуміє що командир не буде давати дурних розпоряджень, а командир зробить все для того щоб мінімізувати людські втрати, виконуючи бойові завдання.

З гордістю за державу все набагато складніше. І це якраз те, чим займається воєнно-політичне управління Міноборони РФ, і чим у нас не займається ніхто. І тут нам доводиться виконувати не властиві нам функції стратегічного рівня. На противагу російському аналогу ми створили свою Хорунжу школу. Вона займається роботою з особовим складом з поясненням сенсів.

"З людьми ніхто не працює і щось від них очікують"

– Тоді логічне питання, що робити з мобілізацією, адже ситуація важка. Я спілкувався з депутатами і деякі кажуть, що потрібні більш жорсткі заходи. А деякі навпаки зазначають, що чекають пропозицій від військових, Генштабу, Міноборони.

– В українському війську є великий відсоток людей, які здійснили СЗЧ. Чому? Причини абсолютно різні, але на ці причини, в тому числі, впливає моральний стан. Це пов'язано, наприклад, з відсутністю комунікації з командуванням. Є підрозділи з яких йдуть в СЗЧ, а є підрозділи в які йдуть в СЗЧ. Перший крок, що можна було б зробити, це від імені Міноборони дати людям можливість повернутися в стрій, але щоб люди мали право самі обрати підрозділ, в який вони хочуть повернутися. А зараз відбувається ускладнення повернення. Нещодавно вийшло розпорядження, яке не дає можливості вертатися людям в будь-які підрозділи, окрім штурмових.

До нас, наприклад, в Третю штурмову, люди можуть повертатися з інших військових частин. Але хтось не хоче вертатись в штурмову бригаду, а хоче піти в механізовану. У нас в корпусі одна штурмова бригада, а всі інші механізовані.

Друге – створення національних програм. Якраз те, що ми робимо в Хорунжій школі. Але ж це можна було б масштабувати, щоб пояснити людям, за яку Україну вони мають воювати. На сьогоднішній момент внутрішньополітичні процеси (навіть з урахуванням російського ІПСО) не виступають фактором мотивації долучитись до українського війська. А росіяни, безумовно, використовують кожен скандал і це впливає на українців.

Ми соромимося вчитись у росіян якимось речам, а вони у нас всьому навчаються. Якісь хороші речі є у і них: як вони працюють з людьми, як вони пояснюють. Так, у них сенси відсутні, але вони їх вміють вивертати і правильно показувати. Там над цим цілі департаменти працюють. У нас над цим не працює ніхто. Тому, безумовно, перше що я б зробив, на рівні Міноборони ввів орган, який би відповідав за національну ідеологію.

– Але в чому проблема ідеології, як на мою думку. Патріоти в більшості своїй вже на фронті. Вочевидь, є в суспільстві і "ждуни". А між ними величезний прошарок людей, які просто патріоти свого гаманця і комфортного, спокійного життя. Як ви можете їх мотивувати виборювати свою країну?

– Це ж основне: з цими людьми ніхто не працює, але від них чогось очікують. Та ви ж не очікуєте від людини, яка не навчалася в медичному вузі, що вона раптом уявить себе нейрохірургом і зробить операцію на головному мозку. Чому? Тому що для того, щоб від людини щось очікувати, треба їй це "щось" дати, навчити. Як ми можемо чогось очікувати від людей, з якими абсолютно не проводиться робота?

Інформаційний простір заповнений продуктом масової культури, який не виховує в людях бажання захищати Україну. Можна пару українських фільмів випустити, пару передач на телемарафоні показати і галочку поставити. Та в переважній більшості контент в українському інформаційному просторі не створює у українців бажання захищати Україну і не дає відповіді на запитання, чому вони мають це робити, поки хтось краде з бюджету мільярди доларів. І для того, щоб у людей були відповіді на ці запитання, треба з ними працювати, пояснювати.

Наприклад, пояснювати майбутні перспективи того, що буде. Через призму історії це можна робити. Повірте, багато людей не знають, що 100 років тому відбувся Голодомор. А хто знає, не розуміє причин, чому він відбувся.

І треба бути чесним та визнати, що "совки" набагато краще працювали з людьми. "Совки" ходили в села, на заводи, пояснювали, що от зараз буде Радянська Україна, буде все добре у людей, буде у них земля, вони зможуть працювати, не буде панів. І багато хто клюнув на цю риторику. Тому що це робота з людьми. Вона складна, але людям треба пояснювати, що буде якщо ми не будемо захищати Україну. Що буде геноцид.

Деякі українські олігархи в 2014 році не вважали, що Росія зможе віджати їх бізнес і не були включені в процес протидії РФ. А потім зрозуміли і включилися.

Кожна людина є егоїстом по своїй натурі і це нормально. Ми такими народжені, головне не бути егоцентристами. Я щиро впевнений, що з людьми можна працювати, у нас прекрасні люди. Близько 80% тих, хто став об'єктом, так званої, "бусифікації", через два тижні є вже тими, хто змирився зі своєю участю, а ще через два місяці багато хто з них стає на полі бою "рексами", які отримують найвищі державні нагороди.

"Мобілізація в РФ дуже серйозна"

– На вашу думку, скільки сама Росія здатна протриматись без мобілізації "по-дорослому"?

– Стоп-стоп-стоп. А чому ви вважаєте, що там не відбувається мобілізація "по-дорослому"? Відбувається. Той факт, що ми не бачимо цього в Інтернеті і не чуємо скандалів з "бусифікацією" по-російськи, свідчить лише про те, що у них [такі скандали] кримінально караються. А мобілізація в Росії, повірте мені, відбувається і дуже серйозно.

– Третій армійський корпус і взагалі ком'юніті вихідців з "Азову", все ж таки, відрізняється від загального масиву армії. Відтак, на перших післявоєнних виборах варто очікувати азовців в політиці?

– Як на мене, зараз будь-які розмови про вибори ведуть нас абсолютно в неправильному напрямку. Це велика проблема, яка почалася ще в 2022 році, коли кожні три місяці нам говорили в ЗМІ про те, що дуже скоро закінчиться війна і настануть вибори. Для мене це дуже дивно. Навіть у собаки Павлова умовний рефлекс, як випрацьовується, згодом зникає, якщо не відбуваються речі, які відповідають очікуванням собаки Павлова. І на прикладі досвіду, що не відбуваються вибори і не закінчується війна, варто зосередитися на головному – обороноздатності України.

Тому про політику я не хотів би. Але якщо ми говоримо в теорії… Хто має займатися політикою? Ті хто заслуговують і мають моральне право на це. Ті хто мають досвід управління в найкритичніші моменти. Так, безумовно, військові, які мають цей досвід і мають наснагу, моральний авторитет, мають займатися політикою. Але я б не хотів щоб ця моя фраза стала предметом для маніпуляції.