З фронту прийде багато зневірених людей, - Корчинський про мобілізацію, аборти і Кличка з Трухановим, ч. II

Громадському діячу і фундатору "Братства" Дмитру Корчинському не звикати бути в епіцентрах скандалів. Так, днями в соцмережах хейт викликала заява Корчинського заборонити українським дітям виїжджати за кордон. За його словами, діти, які перебувають за кордоном, не дотичні до війни, не бачать жахіть дій росіян і не можуть бути справжніми патріотами.

Чому соцмережі не зрозуміли логіки Корчинського, в Одесі захищають Пушкіна, а УПЦ МП повинна бути ліквідована не державою, а руками самих українців, читайте в другій частині інтерв’ю.

Про те, чому українці 10 років тому не почули пересторог націоналістів та які сценарії для України можливі в майбутньому читайте в першій частині інтерв’ю Корчинського "Телеграфу".

"З фронту прийдуть зневірені люди"

– Ви активно захищаєте дії ТЦК як одного з підрозділів ЗСУ. Тим не менш, яку основну проблему бачите в мобілізації? Наприклад, багато хто дорікає, що у нас відсутня так звана справедлива мобілізація, а висловлювання "нехай спочатку воюють діти депутатів" вже стало мемом. Нам дійсно не вистачає справедливості в цьому питанні?

– Справедливості завжди і скрізь не вистачає. Але я знаю дуже багатьох заможних людей, і дітей заможних людей, і навіть депутатів, які воюють. Я знаю депутатів, які воювали ще в АТО, коли були депутатами, і продовжують це робити зараз. Є різні люди. І ми бачимо ухилянтів не тільки серед депутатів і серед еліти. Ми бачимо ухилянтів і серед жебраків і звичайних людей. Тобто це не залежить від цих речей. Це стосунки кожного з Вітчизною і богом. Кожен має вибрати для себе сам, а не кивати на когось іншого. Якщо існують педофіли, це означає, що я собі можу дозволити бути педофілом, чи як? Якщо існують ухилянти чи якась кількість начальників себе непатріотично поводить, це означає, що я маю перестати бути патріотом? Та ні! З усіх людей треба буде спитати. Але звісно, що це треба питати буде вже після війни.

– Про "після війни" і ще один мем, мовляв, от прийдуть військові з фронту і наведуть порядок. Це міф?

– Певною мірою міф. Саме по собі нічого не станеться. З фронту прийде дуже багато зневірених людей з посттравматичним синдромом. Людей, які будуть найматися на роботу до тих, кого вони ненавиділи. Але все ж таки військові – це серйозна база для перетворення і революції. Ми це бачили дуже багато разів в історії. Нова українська еліта формується на війні. Взагалі будь-яка еліта завжди формується тільки в одному місці – на війні. Вона не формується на базарі чи в університетах. Кожна справжня еліта – це військова еліта. От зараз це відбувається.

Але окрім війни, військового досвіду, небоязні смерті, потрібне ще й розуміння. Потрібні великі ідеї, висловлені в рішучій формі. Зараз такі ідеї ще не опанували масами. Але ми пробуємо робити щось в доступному нам секторі. Наприклад, ми створили відділ "Братство". "Братство" – це християнський відділ, який бажає перетворити національну війну українського народу на релігійну війну, на війну за віру. І це велика християнська ідея, висловлена в рішучій формі. Це вийшов високоефективний батальйон, який діє на вірі, здійснює карколомні операції і діє в системі ГУР. І ми вважаємо, що цей досвід і цю ідею можна поширювати і далі, на інші відділи спецслужб і ЗСУ. Подивимося, що вийде.

"У УПЦ ФСБ треба забирати землю"

– Тоді давайте про релігійне життя. Нещодавно Радою був прийнятий закон про заборону РПЦ в Україні. На вашу думку, цього закону достатньо, він вирішує проблему?

– Закон нічого суттєво не змінить. Тут мають працювати навіть не СБУ і правоохоронні органи, а громадськість. Ми доволі часто беремо участь в переведенні храмів до ПЦУ, тому методики є. Ці процеси працюють, якщо знаходиться достатня кількість активної громадськості.

Значно ефективніше розібратися з землею. УПЦ ФСБ передана в безоплатне користування величезна кількість земельних ділянок: під будівництво, під їхні ларьки, під що завгодно. Просто неймовірна кількість. Це все зроблено, переважно, місцевими владами і потрібно просто у них все це забрати. Місцеві громади мають право забрати свою землю, тим паче, що вона використовується погано. Забирайте землю! Ви побудували там курятник? Ну, це ваш курятник, забирайте його куди-небудь звідси, тому що земля належить, наприклад, Києву.

Але ж цей процес ще навіть не починався. А його потрібно почати. І це вже справа громадськості тиснути на місцеві органи влади. Якщо ми думаємо, що з цією єрессю розбереться хто-небудь окрім нас, то так не буде. Держава тут буде проявляти слабкість і надалі.

– А якщо заберуть землю, чи не отримаємо ми "катакомбну церкву"? Будуть молитися в гаражах, в хатах, і як явище РПЦ все одно залишатиметься в Україні.

– Та ні. Абсолютна більшість цих псевдопопів хоче грошей. Молитися в гаражах це означає витрачатися, а не заробляти на вірних. На вірних вони заробляють, тому що у них є куди цим вірним приходити і там вони продають свої ритуальні послуги. Що таке УПЦ ФСБ? Це фірма з надання ритуальних послуг. Це ж не церква насправді. Але оскільки ми тут боремося з будь-яким московським бізнесом, то треба боротися з московським бізнесом з надання ритуальних послуг. Коли вони не будуть мати можливість широко надавати ритуальні послуги і на цьому збагачуватися, то все це помре дуже швидко.

Звісно, що будуть підкидати кошти з Москви. Будуть різноманітні новінські, бойки… зараз, я так розумію, готується якийсь православний політичний проект під наступні вибори. Вони будуть експлуатувати цю тему, якщо їх вчасно не прищучити. Але при активності українців все це можна подолати. Я закликаю українців до активності.

Є речі, які державі робити дуже незручно. Зараз будь-який наїзд з боку держави на УПЦ ФСБ сприймається в Конгресі США дуже погано. Вони сприймають це як наїзд на церкву, тому що вони не розбираються і ніколи не розберуться, що це насправді не церква. А коли це робить громадськість, то які питання?

– А ви вважаєте, у громадськості вистачить для цього активності і наснаги? УПЦ ж на свою користь долучає навіть військових, які з окопів записують відео на підтримку Онуфрія.

– Слухайте, ну за останній час ми забрали вже достатньо багато у них нерухомості. Якщо це в багатьох місцях вдається, то значить це можна робити і скрізь. Тут потрібне просто натхнення, і не всіх 100% українців. Достатньо зібратися сотні людей, щоб один за одним повідбирати все.

"Категорично проти того, щоб дітей вивозити"

– Ми зараз спостерігаємо скандал в Одесі щодо перейменування вулиць та демонтажу пам'ятника Пушкіну. Чесно кажучи, на третьому році війни, мені складно було уявити, щоб раптом були пікети проти демонтажу таких пам’ятників. Так, на ці акції збирається 10-20 людей, але вони ж збираються. А в цей час мер міста каже, що це "дуже тонке питання". Чому така "дискусія" взагалі може виникати у нас зараз? Я думав, що ми пушкіних вже пройшли.

– Слабкість влади, гріховність суспільства. Вата піднімає голову, тому що вона втратила страх. Вона знову нічого не боїться. Труханов (мер Одеси Генадій Труханов, — Ред.) є фігурантом чотирьох кримінальних справ. Те, що він досі не сидить, означає, що він заносить гроші у відповідні відомства і вони ці гроші від нього приймають. Людина за всіма поняттями мала би давно сидіти в тюрмі. Він не тільки не боїться, він навіть не принишкнув. Він дозволяє собі виступати проти військово-цивільної адміністрації, накручувати вату. Це просто непристойні речі і можна це пояснити тільки глибокою корумпованістю тих структур, які мали б з цим давно вже розібратися.

Так само все це можна пояснити і млявістю українських патріотів в Одесі. Там є чудові люди: патріотичні і дуже енергійні. Але багато людей пішли на фронт і не можуть займатися цими речами. Та все ж таки там є достатня кількість українців, які б могли покласти цьому край.

Та я киянин і не мені закидати щось одеситам. В Києві, в принципі, те ж саме і такий же ватний Кличко, просто він краще маскується. Але у нас так само є пам'ятник Булгакову, музей Булгакова, який фінансується з міського бюджету. У нас тут стоїть поруч музична академія імені, прості господі, Чайковського, і нічого поки що не вдається з цим зробити. Ну поки що "сільонок малувато". Ми могли б користуватися братським активом, але він переважно на війні. Тим, хто в тилу, треба проявляти більше активності і злості. Це прямі вороги: труханови, клички… Кличко найкращий друг Московського патріархату в Україні. Він надавав їм купу землі і навіть не думає повертати це все місту. Величезний київський бюджет – 80 мільярдів гривень. Якісь копійки він кидає на фронт, для того, щоб робити собі імідж. Дві третини цього бюджету мають йти на потреби війни. Натомість ми бачимо в Києві безкінечні бруківки, клумбочки, впорядкування пляжів, розвиток туризму і всяку таку єресь під час війни.

Тобто є дуже багато проблем в країні, і всі ці проблеми не можуть бути вирішені указом президента. Більшість з них вирішуються активністю людей, українських патріотів. Доки ця активність буде маленькою, нічого вирішено не буде.

– В ЗМІ розійшлися ваші слова про заборону виїзду з України дітям. Логіку я вашу розумію. Та на вашу думку, чому всі так збурилися цією заявою? Чому вас так захейтили, як самі вважаєте?

– Я думаю, що матерям цих дітей захотілося свого часу скористатися такою чудовою нагодою, як повномасштабне вторгнення, і отримати соціальну допомогу в країнах Європи. І тут вони часто думали більше про себе, а не про власних дітей чи власних чоловіків, які залишилися в Україні, наприклад, на війні.

Не треба перебільшувати когнітивні здатності мешканців Facebook. Переважно це люди, які не здатні до будь-якої логіки. Ми можемо вийти зараз в Києві і подивитися на дітей, які грають в парку Шевченка, в інших парках. Вони чудово себе почувають. Звісно, що якась кількість дітей вбита московськими ракетами і це страшна ситуація. Це дитяче життя. Але нація зараз позбувається значно більшої кількості дітей, які виїхали за кордон і вже в Україну ніколи не повернуться. Вони ніколи не виростуть українцями. І за бідних діточок переживають саме ті люди, які вбивають кожен рік по 300 тисяч дітей абортами, наприклад. Вони абортують дітей, а потім обурюються, що я виступаю за те, щоб не вивозити [дітей].

В Україні повно безпечних місць, де діти можуть себе почувати спокійно. Це Київ, який дуже добре захищений протиракетною обороною. Це Закарпаття. Та дуже багато місць в Україні, де можна нормально жити і виховуватися цим самим дітям.

Діти мають справді бути тут. Ну, що це таке – діти, які не бачать своїх батьків, які воюють. Я категорично проти того, щоб дітей вивозити. На мене накинулися так, нібито я приймаю ці рішення. Я, на жаль, поки що не маю таких посадових обов'язків, щоб мати можливість заборонити вивіз дітей.