Путін тільки розігрів свою воєнну машину. На його місці я б не зупинялася, - Марія Берлінська

Відома українська волонтерка та засновниця "Victory Drones" Марія Берлінська інколи здатна приголомшити своїми невтішними оцінками стану справ на фронті. Втім, за словами самої волонтерки, в її аналізі немає ніякого надлишкового песимізму, а лише холодний розрахунок калькулювання війни.

То що ж відбувається на фронті? Чи справді ми зараз знаходимось у найважчій точці з весни 2022 року? Як змінить ситуацію дозвіл Заходу бити їхніми ракетами по Росії і чому Путіну немає жодного сенсу зупинятися, і, відповідно, йти на перемовини? На ці та інші питання Марія Берлінська відповіла в інтервʼю "Телеграфу".

Фронт сиплеться

– Маріє, почнемо з ситуації на фронті. Зараз багато військових аналітиків та військовослужбовців кажуть про те, що все дуже погано і ситуація майже така сама критична як навесні 2022-го року. Наприклад, Юрій Касьянов пише, що вже до кінця року росіяни можуть бути під Києвом. Яка ваша оцінка?

– Давайте по пунктам. Я не на фронті, тому я не маю морального права глибоко коментувати те, що там відбувається. Кілька тижнів тому я була на Запорізькому напрямку, але я не знаходжусь там постійно. Дані я отримую переважно або з відкритих джерел, наприклад карта Deep State, або від побратимів, посестер, які воюють.

Що я бачу? Що справді фронт сиплеться. Але це очевидно всім з відкритих джерел. Що для мене очевидно: що ситуація не така як була навесні 2022-го року, а значно гірша. Напевно, найгірший момент за всю війну, яку я особисто маю для себе з 2014-го року. Чому так? Тому що навесні 2022-го року у нас була зовсім інша морально-психологічна ситуація в суспільстві. У нас був момент довіри, єдності, взаємопідтримки, а зараз він поступово зникає. Не можна сказати, що він остаточно зник. Дуже багато людей включені в допомогу фронту, але очевидно, що ряд факторів спричинив до того, що саме такого моменту єднання як було, вже немає.

– Яких саме?

– Це і певні кроки нашого військово-політичного керівництва і робота російських ІПСО, також кейси, які дуже деморалізують суспільство, де певні чиновники отримують інвалідність, у них знаходять кілограми кешу в матрацах, хтось виїжджає в "батальйони Монако"… Всі ці фактори розколюють суспільство і показують, що немає справедливих умов для всіх. Якщо воюємо, то всі. Якщо ділимо ризики, то весь народ. Величезний запит суспільства на справедливість, саме тому я вважаю, що ситуація навіть гірша ніж у 2022-му році.

Об'єктивно росіяни швидко просуваюся, фронт рушиться. Армія Росії посилена Китаєм, армією Північної Кореї, посилена військово-промисловим комплексом десятків країн світу: Ірану, Білорусі і навіть західні країни дають комплектуючі для цієї машини війни. Вони [росіяни] мають надзвичайну військову могутність і спроможність рухатись вперед. Тому зараз дуже важливо як ніколи тримати здоровий тверезий погляд на ситуацію і максимально вкладатися в допомогу фронту. Не відсторонюватись від цього, тому що це питання життя і безпеки всіх українців і існування самої держави.

– І от на фоні цього нещодавно була зустріч військових блогерів з Олександром Сирським, і деякі з блогерів за результатами цієї зустрічі почали казати, що ми навіть можемо планувати контрнаступ. Це утопія?

– Я не володію секретними даними, документами. Мені, звичайно, дуже хотілося б, щоб так і було. Щоб ми мали спроможності до перелому ситуації на свою користь.

– Ви кажете, що головна наша проблема зараз – відсутність єдності. Давайте пояснимо. Єдність дорівнюватиме більшій кількості людей на фронті? Чи це ті самі "військові рейки"?

– Знаєте з чим було пов'язано розчарування нас, ветеранів, десь році в 2016-му? З тим, що ми відчували себе в своїй країні, на своїй землі, ветеранами чужої для суспільства війни. А після 2017-го року все більше і більше. Тут та сама ситуація, просто значно більшого масштабу. Одні включені і віддають останнє: життя, здоров'я, кращий час, працюють нон-стоп, а інші просто живуть своє звичайне життя в своє задоволення. Це і створює певну недовіру в суспільстві. Так не може бути. Мій побратим, моя посестра, чиясь дитина перетворюється на прапор в землі, а хтось стає прокурором-інвалідом і виїжджає за кордон. Олексій Арестович розказав про "двє-трі нєдєлі" і каву в Криму, а тепер п’є каву в Нью-Йорку, звідки я прилетіла, коли почалось повномасштабне вторгнення.

Як це поправити? Справедливими правилами гри для всіх. Якщо я буду знати, що цей виклик ми розділяємо всі співмірно: не тільки я працюю, ви служите, а він виїжджає на курорт, а що ми міняємось. Якийсь час служу я, якийсь час ви, потім він. Це дасть в суспільстві відповіді на дуже багато питань і може відновити ту довіру, яка зараз так різко втрачається.

– А хіба ж могло бути інакше? Революція Гідності – мільйон людей на Майдані ще декілька мільйонів волонтерять, а в цей час більшість людей ходять на роботу, в кафе, п'ють, їдять. Повномасштабна війна – мільйон на фронті, декілька мільйонів волонтерять, а більшість людей знову ходять на роботу, їдять, п'ють… Чому ви очікували, що ця більшість, яка обрала ОПЗЖ другою найбільшою фракцією в парламенті, ну і голосувала за "Слугу народу", що вона покаже загальне суспільне піднесення?

– Я не знаю остаточно відповіді на це питання. Я можу точно сказати лише одне – я вірю своєму народу. Я не вважаю людей ідіотами, безвідповідальними, котрі не здатні зробити розумний вибір, не готові нести відповідальність. Так серед нас є і найгірші представники, але вони об'єктивно є в кожному народі. Втім, як на мене, це доволі невисокий відсоток. Загалом українці одні з найтепліших, найсердечніших, найдобріших людей, яких я зустрічала в світі. І максимально відважний народ. Народ, котрий зараз стримує об'єднаний військово-промисловий комплекс країн "вісі зла", одну з найсильніших армій світу. Народ, котрий не боявся зупиняти танки голими руками, люди котрі віддавали все заради свого племені. Немає більшої любові, ніж віддати життя своє за близьких своїх – колись дві тисячі років тому прозвучало. Тому у мене немає загалом претензій до свого народу.

Так, ви праві, й Медведчука обирали, й інших, але мені здається, що ми дорослішаємо. Та дорослішання має відбуватися з обох сторін: кожен повинен скидати певний інфантилізм, що десь там на горі розумні дяді, яким ми платимо свої податки, повинні нас забезпечити безпекою. Повинні! Це правда. Це основа суспільного договору, але при цьому не варто розраховувати тільки на це, бо ніхто не понесе покарання за те, що відбулося в Маріуполі, Авдіївці, Бахмуті чи Бучі. Люди були особливо не готові і розраховували, що їх захистять. Тому це і має бути з обох сторін: з одного боку кожен з нас має подорослішати, а з іншого боку це величезна відповідальність військово-політичного керівництва — прийняти відповідні дії, щоб захистити своїх людей. Не розслабляти людей казочками про те, що це ось-ось закінчиться, все буде добре і кордони 1991-го, а говорити реальні, чесні, правдиві речі. Прийшов час!

Можливо, перший період, перший якийсь місяць варто було говорити більш м'які речі, щоб не було паніки. Але вже давно прийшов час сказати все як є: фронт сиплеться, ми воюємо з однією найсильніших армій світу, ядерним гігантом з об'єднаним ВПК, нас все менше, допомоги надходить мало, невчасно і часто вона низької якості. Через те, що зброя була з такими затримками, ми втратили великою мірою провід кращих своїх людей. Відповідно зараз щоб встояти треба зібратись, максимально готуватись, вибудувати ешелоновану, укріплену, фортифіковану лінію оборони. Так як це було у тих же росіян на півдні: в 10 + рядів на десятки кілометрів. Розвивати власний ВПК, розуміти, що навантаження військової служби не можуть бути на одних і тих же людях, котрі тягнуть її хтось вже третій, а хтось 11-й рік. Максимально вкладатися в свою спроможність вижити як політична нація. Це реально навіть при такому масштабі викликів. Це математично реально. Не тому, що мені так хочеться, а тому, що я дивлюся дані і прораховую. Але для цього дійсно потрібно включитись всім.

Українські deep strike

– В своїх попередніх інтерв'ю ви часто наголошували на тому, що нам треба робити deep strike (глибокі удари) по території ворога. Важко з цим не погодитись. Зараз маємо дозвіл бити західним озброєнням по "канонічній" території Росії. Це стане, як зараз модно казати, геймчейджером в цій війні?

– При тій кількості ракет, яку нам дають, не стане. Що таке наші deep strike? Це ракети для бідних. Вони працювали якийсь час війни, але зараз все більше потрібно deep strike, тому що кожна міра, з часом, передбачає контрміру. Ви зараз не бачите успішних потоплень російського флоту нашими морськими дронами. Чому? Тому що росіяни випрацювали контрміри. Було якесь вікно можливостей, ми в це вікно можливостей застрибнули і певну можливість використали. Так само з deep strike. Умовно кажучи, якщо колись вам потрібно було витратити десять deep strike, щоб завдати шкоди на один мільярд доларів, то зараз вам потрібно використати тисячу deep strike, щоб завдати шкоди на 500 мільйонів доларів. Я дуже умовно кажу. Зараз необхідні комбіновані атаки. До речі, ворог це активно і застосовує: бойові дрони, котрі летять на Україну, в той же час летять дрони-приманки і ракети різних типів. Такі комбіновані атаки дають результат. Ракет від західних партнерів об'єктивно мало. Треба значно-значно більше і при цьому розвивати власну ракетну програму.

– Ми маємо змогу робити комбіновані удари по території ворога?

– Ми робимо комбіновані удари, але неспівмірно менше, ніж ворог. Нам потрібно більше цього ресурсу. Машину війни треба розбивати там, де вона зароджується. А вона зароджується на території Росії, на сотнях і тисячах кілометрів у глибину. І при бажанні їх можна навіть там діставати і спалювати, просто для цього необхідна чітка позиція партнерів. Не мирити нас на умовах Росії, а дійсно відновити справедливість і міжнародно визнані кордони. Або, для початку, варто говорити зараз про кордони 2022-го року. Навіть якщо нас будуть намагатися саджати за переговори на російських умовах, ми повинні зберігати свою суб'єктність і чітку позицію. При цьому, постійно артикулювати, що ми й самі працюємо над своїми спроможностями. Якщо завтра нам не дадуть озброєння у нас є план дій?

– Я не знаю…

– Я йшла до вас і думала про те, що дуже легко бути оптимістом, коли ти не володієш даними і цифрами по війні і не знаєш що у нас і що у ворога. І дуже важко бути оптимістом, коли ти знаєш, що насправді відбувається. Тому я вважаю справжніми оптимістами тих волонтерів і військових, які знаючи реальну ситуацію, зберігають бойовий дух і працюють, розуміючи, що може відбутися.

Путіну немає сенсу зупинятися

– Ваша цитата: "Біжимо цю технологічну гонку швидше ніж будь коли, але повільніше, ніж наш ворог". На нашому ж боці наче як технологічна потуга Заходу. В чому ворог нас випереджає? В кількості, якості?

– Якщо ми говоримо про якийсь hi-tech, то він сюди в основному не потрапляє. З певних систем наші партнери знімають ті технології, котрі вони бояться, щоб вони не були затрофеєні і отримані ворогом. А є дешеві технології, які дають величезний результат. Ті ж самі fpv-дрони, над якими колись теж сміялись, казали, що вони весільні, туристичні. Важливо не те, як воно називається, а важливо щоб воно працювало на фронті. Величезна частина безпілотників, котрі привозять сюди західні партнери та їхні виробники, вони тут не працюють. Вони не можуть працювати в умовах настільки сильної радіоелектронної боротьби і інших факторів. Тому ми зараз перетворились на великий полігон, де десятки країн з обох сторін тестують свої технології. Дійсно, ми біжимо цю гонку швидше ніж будь-коли в своїй історії, але не можна недооцінювати ворога.

У нас є такий канал в Telegram, який ведуть наші волонтери, він називається "Розвідка ворога". І якщо вам цікаво що у ворога по технологіях, то зайдіть туди. Там інформація з сотень російських каналів, де вони розповідають, як у них розвивається галузь. Розвивається неймовірно швидкими темпами за допомогою того ж Китаю.

До слова, не рекомендую користуватись Telegram на тому ж пристрої, де у вас особиста переписка. Це має бути якийсь окремий пристрій.

– Відповідно і ми даємо поштовх ворогу в контексті технологічного розвитку? "Вирощуємо" їх в цій війні.

– Звичайно. Кожна війна дає поштовх розвитку новим напрямкам, прокачує ті армії, які воюють. Ніколи навчання і полігони не дадуть того, що дає реальна війна. Зараз російська армія, безумовно, одна з найсильніших армій світу. Нещодавно в інтерв'ю Сергій Жадан мене запитував щодо армій країн НАТО і я сказала абсолютно щиро, що жодна з армій країн НАТО які є на Європейському континенті, один на один з Росією не встояла би. Жодна! Вони б програли Росії війну за реальні "двє-трі нєдєлі".

– Але ж у НАТО є авіація…

– Авіація справді важлива і Росія має можливість закидувати нас тими ж КАБами, знищувати і зачищати поле для просування. Але не тільки авіація вирішує. Як показала практика, Росія "прокачалася" в плані роботизованих систем, радіоелектронної боротьби, ударних безпілотників, deep strike, вони зараз посилюють свою ракетну програму. Я впевнена, що умовна Естонія, Латвія чи навіть Польща, яка зараз сильно переозброюється, один на один з Росією не встояли б.

– Тобто зупинятися Росії сенсу немає жодного?

– На місці ворога я б не зупинялась. Коли починаються ці безкінечні конференції на тему відбудови і того, яка буде візія України 2035 чи 2050… Ці всі порожні балачки на яких лініях ми домовимось з Путіним. У мене питання: а з якої радості ви вирішили, що він взагалі має домовлятись? Ну чому? Я б на його місці не зупинялась. Він тільки-тільки розігрів свою воєнну машину, вони навчилися жити під санкціями, домовилися про партнерство з рядом інших країн тоталітарно-авторитарного типу, локалізували виробництво багатьох технологій, навчилися затягувати комплектуючі навіть під санкціями через проксі-союзників. Мають тіньовий флот, продають нафту, ресурсу людського більш ніж достатньо. Кошти для того, щоб заманювати в армію або робити непомітну мобілізацію ще є. Найманців зі всього світу теж заманюють коштами. Чому зупинятися? На якій підставі? Тому що "що"?

Це теж мислення таке, от ми щось віддамо (умовно Донецьку, Луганську області чи Крим) і вони зупиняться. Чому ми так думаємо? Бо нам так хочеться думати? І от звідки взялися тоді ці безкінечні конференції про відбудову і як ми будемо перемагати і як все чудово буде через 15 років…

– Ну це модно, гроші під це можна освоїти…

– Модно, але для того, щоб було щось через 15 років, думати треба про найближчий рік. Добре мати візію наперед, але зараз треба забезпечити фронт мавіками (мова про дрони Mavic, — Ред.), а не вкидати гроші в дорогі конференції в дорогих готелях. Мене запрошують часто на такі конференції, я іноді заходжу, дивлюся вартість і думаю скільки це в мавіках.

Я пропоную думати завжди про війну як про математику. Одна людина загинула – для сім'ї це велика трагедія, для країни трагедія, але давайте порахуємо: не легше було дати на цей взвод мавіки? 15 мільйонів гривень (сума, яка виплачується родині за загиблого військового, — Ред.) це скільки мавіків? Можна було б купити, як мінімум, 100 дронів і людина би не втратила життя. Життя однієї людини – плюс-мінус 100 дронів. А якщо цього одного дрона не буде, то може загинути і 100 людей.

– Об'єктивні причини чому ці 15 мільйонів не конвертуються в мавіки? Чому нам не вистачає дронів? Ми не можемо їх більше виробляти, більше завозити чи Міноборони не бачить в цьому необхідності?

– Та не дронів нам не вистачає, а здорового глузду і розумних рішень. По-перше, своє виготовлення дронів ми не налагодили в 2000-х, як це почала робити Росія. Ми в цю тему кинулися тільки після 2014-го, але при цьому не допомагали виробникам з боку держави, а давили їх. Після 2022-го року це було значно легше зробити, був певний страх, відповідно, легше було пояснювати чому треба приймати це рішення, але час був втрачений.

Своїх мавіків у нас немає, а Міністерство оборони до весни 2024-го року взагалі відмовлялося купляти мавіки. У мене була ціла велика публічна дискусія з попереднім міністром оборони Резніковим на цю тему. Я його переконувала це робити. Зараз Міністерство почало купляти, але все одно цього мало і треба значно більше. Великою мірою ситуацію було поправлено в момент, коли цю тему взяла на себе Мінцифра з проектом "Армія дронів". Можна що завгодно розповідати про те, що там була якась корупція… Можливо й була, я не буду тут сперечатися, я не слідчий, не прокурор і не бачила документи. Якщо була, то однозначно треба розслідувати. Та в моменті, де Міноборони станом на 2022-й рік спить і якби якась державна інституція не взялась за це і не було б швидких закупівель через "Армію дронів", була би просто катастрофа. Росіяни би вже давно стояли по Дніпру.

Зараз треба, що вся державна система думала про одне: що ми маємо купити, щоб зберегти людині життя на фронті. Давайте ми збережемо тих, хто на фронті, включимось. Всі! В першу чергу, представники влади. Якщо ми не збережемо людей там, на фронті, то логіка дуже проста: нам доведеться або піти самим туди або здаватись. А здаватись це ще далеко не означає вижити. Якщо хтось думає, що Росія прийде, поставить тут свій прапор, всіх помилує і не доведеться воювати… Цілком можливо, що доведеться воювати в окупації вже на стороні Росії проти умовної Польщі чи Словаччини. Якби теоретично Україна впала, то дуже наївно вважати, що Путін, отримавши такий плацдарм, з такими ресурсами, сотнями заводів, атомними станціями скаже: "Та ні, мені рухатися далі не цікаво". І наївно вважати, що ядерна зброя захистить Європу.

Чому Берлінська ще не міністр

– Про проект "Армія дронів". Вам відомо, що з ним буде далі? В ЗМІ пишуть, що у міністра Федорова наче як забрали фінансування і тепер проектом буде керувати людина Андрія Єрмака.

– По-перше є публічна комунікація від Михайла Федорова, який сказав, що є процеси, домовленості всередині команди, працюємо разом і є якась спільна позиція, єдність і так далі. Тобто публічно це було прокомуніковано без конфлікту.

Щодо того, як далі буде відбуватися цей проект, я не буду надувати експертно щоки і робити вигляд, що я все це знаю. За кілька місяців стане зрозумілим чи цей проект зберіг свою ефективність, чи ні.

– Особисто вам пропонували долучитися до Міноборони, Мінцифри і курувати питання з дронами?

– Пропонували і неодноразово.

– Чому ні?

– Бо я ще в здоровому глузді. По-перше, у мене об'єктивно немає жодних політичних амбіцій. Я за все життя не була в жодній партії. По-друге, я загалом скептично ставлюся до можливості щось змінити всередині системи. Не тому, що це не потрібно робити, а тому, що отримуючи пропозиції бути, наприклад, заступником міністра, я не розумію чи будуть у мене реальні повноваження. Я не хочу бути використана як вітрина. От дивіться у нас тут є Марія Берлінська, вона ж нічого не крала у неї немає зв'язків з олігархами, таємних яхт… Людина має професійний трек і вся команда наша. Ми працювали і створювали собі ім'я. Ім'я – це те, що створюється за роки, а втрачається за секунди. Є сенс цим ризикувати якщо ти справді можеш щось змінити і віриш, що у тебе будуть повноваження, а не "весільним генералом". Я ефективніше там, де я є.

Паритет по дронах

– Чи є у вас статистика яких дронів зараз більше на фронті державних чи волонтерських?

– Безумовно державних. Волонтерськими дронами ти не витягнеш війну такого масштабу. Може здатися, що волонтерських більше тому що постійно є збори в соцмережах, але станом на кінець 2024-го року держава купляє в значних кількостях, повірте мені. Чому їх не вистачає? Бо така динаміка війни. Нам треба вже не мільйон дронів, нам треба мільйони і мільйони дронів.

Я колись наводила приклад розрахунків: один fpv-екіпаж використовує в середньому по п'ять дронів в день. Насправді буває і більше. І необов'язково, що в ціль потрапляє кожен дрон. Іноді на танк потрібно і 10 дронів. В країні припустимо п’ять тисяч фахівців fpv. Не менше. Тільки ми підготували у "Victory drones" чотири тисячі. П’ять тисяч фахівців помножити на п’ять дронів, виходить в день потрібно 25 тисяч дронів. За десять днів 250 тисяч. За 40 днів – мільйон. Орієнтовно за півтора місяці вже потрібен мільйон fpv. А це тільки fpv дрони. Нам ще потрібні мавіки, розвідувальні літаки, камікадзе і багато чого іншого. Наземні роботизовані комплекси однозначно будуть виходити все більше і більше на передній план. Я до того, що держава однозначно зараз купляє значно більше ніж волонтери всі разом, але держава поки не може задовольнити настільки великий запит.

– А як щодо паритету у дронах між нами та ворогом?

– Це як порівнювати яблука і апельсини. Дрони це ж не щось одне монолітне. Про які дрони ми говоримо?

– Наприклад fpv.

– У росіян більше зараз.

– Розвідувальні?

– Дивлячись на які дистанції. У них дуже непогано було з Zala, Supercam, Орланами. Зараз ми трошки їх осліпили завдяки нашим fpv майстрам в повітрі. Але все одно вони працюють над тим, щоб масштабуватись. Дуже непогано у них все з ударними дронами. Ми знаємо скільки шкоди принесли ті самі Ланцети. Дрони на оптоволокні зараз виготовляються ними все більше і більше. Станом на кінець року ми відстаємо. Є у них просування в наземних роботизованих комплексах і підготовці особового складу. Якщо на початку вторгнення вони відставали по підготовці, то зараз вони надолужують. Я говорю це не для того, щоб хтось панікував і думав, що все пропало. Я говорю це до того, що у нас ще є час підготуватися. Я би дуже рекомендувала нашим читачам не полінуватися і поставити вдома симулятор та літати на fpv дронах. Це корисно.

– А як щодо вашого проекту "Народний fpv"? Багато хто критикував ідею збирання дронів на кухні.

– Немає значення, де дрон зроблений: на на кухні під Житомиром, чи на заводі в Китаї або в Україні. Важливо що він відтестований і може якісно вразити ворога. Якщо це відповідає цим параметрам, то він має право і місце на життя на фронті. Це не замінить промислове виробництво, стандартизацію, уніфікацію.

– Спілкуючись з виробниками дронів часто виринає така тема, що треба дозволити експорт. В командуванні безпілотних систем кажуть, що не треба цього робити, адже ворог зможе купувати наші дрони і розкривати технологічні секрети. Яка ваша думка?

– Питання комплексне. Немає відповіді "так" чи "ні". Деякі виробники станом на зараз виробляють вже більше певних типів систем, ніж потребує фронт. Що робити? Виробник може поїхати за кордон (у нього є клієнти, які готові купити там) і привезти додому валюту.

Але при цьому мають бути дуже серйозні умови цих контрактів: договори про нерозголошення, не передавати [технології] недружнім країнам. Крім того, питання експорту зброї це не питання тільки комерції. Це питання геополітики і дипломатії в тому числі. Яким країнам ми продаємо, на яких умовах, що ми хочемо натомість? Тут має бути історія не про те, що один виробник поїхав і кудись продав. Якщо питання пропрацювати, вкласти визначальним критерієм державний оборонний інтерес, то відкривати [експорт], я вважаю, можна і потрібно. Це дасть валюту, можливість виробникам розвиватись, зберегти робочу силу і не витікати за кордон. А ряд виробництв вже перейшли за кордон з міркувань безпеки, регуляторки і багатьох інших причин.

Мобілізація жінок і прокурорів

– Хочу поговорити про мобілізацію. Якщо зараз загуглити "Марія Берлінська", то перші новин 20 будуть про мобілізацію жінок, Берлінська щось сказала про мобілізацію жінок. Як вважаєте, чому ця ваша заява так збурила людей?

– В першу чергу тому, що багато медіа гоняться за хайпом і подають це хайповими заголовками. А хайпові заголовки викликають (ще одне англійське слово) – хейт. А потім починається ще одне слово – крінж. От давайте зараз з вами проведемо експеримент: а що Марія Берлінська реально сказала? Першоджерело подивимося, а не те, що Марія Берлінська сказала, що треба мобілізувати жінок і дітей з п'ятого класу. От що я реально сказала в цьому інтерв’ю? Яка дослівна цитата?

– Давайте подивимось. "Нам треба обирати, адже ми хочемо, щоб наше плем'я вижило. Я не вважаю, що життя чоловіків коштує менше, ніж наше з тобою"…

– … "Або ми збережемо своїх чоловіків, або нам треба буде мобілізувати жінок, або доведеться здатися". Така була цитата. Суть була в чому? Нам треба зберегти чоловіків. Я не говорила про те, що давайте бігом зараз мобілізуємо всіх жінок. Я просто описала картину, якою вона може бути. Є різні сценарії. Є сценарій зберегти чоловіків і дати їм обладнання, фортифікації і все необхідне для того, щоб втримувати цю навалу. Є другий сценарій – ми не зберегли чоловіків. Тоді нам доведеться або домобілізовувати жінок або здаватись. Якщо вже всі чоловіки мобілізовані, ми їх не зберегли, ну значить доведеться іншим дорослим людям виконувати свій конституційний обов'язок. Це не означає, що я цього хочу. Я вважаю, що це найгірший сценарій, але він теж реалістичний. А ще гірший сценарій це здатися, коли і жінок і чоловіків і будуть мобілізовувати чи катувати, тримати в окупації. Ось що було сказано, якщо ми розберемо цю цитату. Її подали як те, що Марія Берлінська сказала завтра негайно всіх жінок і дітей з п’ятого класу [мобілізувати]. В цьому ж інтерв'ю я сказала, що дітям варто готуватися через уроки робототехніки, програмування. Якраз тому, що я не хочу, щоб наші діти воювали.

Можливо, наше з вами інтерв'ю "Телеграфу" допоможе критичному мисленню. До речі, буде дуже комічно, якщо ви при цьому поставите якийсь дуже хайповий заголовок…

– Я попрошу редакторів щоб не ставили…

– Обов’язково (сміється, — Ред.) дуже-дуже хайповий типу: "Марія Берлінська підтвердила що треба через три години мобілізувати всіх жінок"…

– О, а це ми на shorts виріжемо…

– І вибачте, але що не так в цитаті, що я не вважаю життя чоловіка дешевшим, ніж життя жінки? Я вважаю, що це фемінізм здорової людини. Якщо ми говоримо про рівні права, то треба говорити про рівні обов'язки і не можна робити так, щоб життя хлопчика було менш цінним, ніж життя дівчинки. Ми всі хочемо жити і нам всім страшно. Тому давайте зберігати чоловіків і тоді не доведеться мобілізувати жінок. Для цього нам треба всім вкластися.

– Ще одна ваша цитата: "Є ще великий мобілізаційний ресурс, в тому числі, з так званих "недоторканих". Чоловіки призовного віку з політичних еліт, прокурори "інваліди", бувші високопоставлені силовики. Сумарно це кілька сотень тисяч людей привілейованого класу". Ви вважаєте, що вони підуть?

– А чому ні? Їхнє життя більш цінне? Чи як це працює? Чи вони мають більше права на життя ніж прості хлопці і дівчата у яких немає зв'язків?

– Звісно що ні! Можливо в мені говорить мій поганий досвід, але кого я знаю з прокурорів, вони йшли туди не для того, щоб захищати закон, порядок, а щоб добре прилаштуватися у житті. А ви кажете, що це є ресурс. Ну хіба ж це ресурс?

– По-перше, я не вважаю що їхнє життя більш цінне, ніж життя будь-якої іншої людини. По-друге, я розумію ваш скептицизм і те, що важко повірити, що вони підуть воювати. Добровільно, напевне, не підуть. Та і не можна з широкими мазками казати "всі вони такі". Серед політичних еліт частина людей пішла, але це невеликий відсоток це теж правда. По-третє, ми говоримо про мобілізацію не по якимось кастам і хто кому друг з дитинства і у кого які зв'язки на верхівці соціальної піраміди. Якщо ризикуємо і виживаємо, то ризикуємо і виживаємо всі. Це ж чесно і правильно. Це відновить довіру в суспільстві. Мобілізація провалюється якраз через відсутність довіри. Екс-прокурор, суддя, правоохоронець, політик це така сама людина, вона теж має отримати повістку і піти служити. Все дуже просто. Ти отримаєш право управляти своїм народом коли ти довів це право своїм власним життям і тим, що ти готовий ризикнути заради свого народу. Тільки таким чином мають обиратися люди в державну систему. І в процесі цієї війни і після. Хоча війна це постійний процес і я не вірю ні в які "після війни". Війна просто існує в видимих і невидимих доменах.

Неважливо, хочуть чи не хочуть певні представники так званих еліт служити. Важливо щоб суспільство хотіло, щоб правила були прозорими і чесними для всіх. Влада і наше військово-політичне керівництво вийде і чесно, жорстко, але реалістично скаже, що ці теж будуть служити, вони не є недоторканими. І друзі і куми і бувші колеги на хороших державних пенсіях, і дуже поважні судді і дуже важливі прокурори і надзвичайно важливі МСЕКівці… Всі будуть ротаційно служити і не десь в тилу, а по-справжньому служити на фронті на передовій. Навантаження в суспільстві буде розподілено рівномірно і довіра буде відновлена. А довіра – найважливіша валюта для нас. Це те, що може оплатити нам стійкість і перемогу.

План перемоги

– Питання для хайпового заголовку: план перемоги або план стійкості, як хочете, від Марії Берлінської.

– Хто я, щоб розказувати про плани перемоги? Я не вірю в перемогу станом на кінець 2024-го року в кордонах 1991-го року. Я можу сказати речі, які треба невідкладно робити. Вже не знаю що хайпового ви тут знайдете…

Перше – дуже важливо робити укріплені лінії оборони. Людей на фронті стає все менше, нам важливо невеликою кількістю людей утримувати все більші території. Це означає, що за спиною бригади, яка відступає, має бути ешелонована укріплена в 25-30 кілометрів лінія оборони. Замінована, фортифікована, бетонована, по висотам з вогневим контролем. Щоб скільки не проривалось цієї навали з північного сходу, щоб все це розбивалося об дуже серйозну оборону. Наше командування могло б таким чином увійти в історію. Трамп хоче побудувати стіну з Мексикою, а ми можемо фактично відгородити себе і весь цивілізований світ від "осі зла".

Друге питання – відновлення справедливості в суспільстві. Це історія про те, що немає недоторканих, і ми служимо всі, рівномірно розподіляючи навантаження і ризики.

Третє – важливо вкладатися у власний військово-промисловий комплекс. Адвокувати зброю назовні, але при цьому робити власні ракети, снаряди, дрони, гармати і багато чого іншого. Дуже важливо вибудовувати можливість себе захистити.

І постскриптум я би сказала, що надзвичайно важливо рухатися в концепції, яку я особисто проповідую вже дуже багато років – технологічна мілітаризація суспільства. Це означає, що кожен в племені має вміти застосовувати та/або виготовляти технології для захисту себе і свого племені. Примітивні прості fpv-дрони може зробити, наприклад.

І цифровізувати весь оборонний ресурс. Весь! Ми повинні воювати розумно, а для цього ми повинні подивитися цифри скільки нам коштує кожен день війни. Оцифрувати все, і людей. Оцифровка оборонного ресурсу дозволить нам опиратися при прийнятті рішень на великі дані. Дасть можливість моделювати ситуації, рахувати. Війна – це теж бізнес-процес. Якщо ви комбриг і у вас в управлінні 3-5 тисяч людей і купа техніки, то ви насправді CEO великої компанії. В управлінні у вас мільярди гривень. Якщо ви витратили своїх 100 людей і знищили тисячу ворога, то ви заробили. Якщо навпаки – ви пішли в мінус. Для того щоб бачити, які у нас "компанії" прибуткові, хто з CEO успішний, а хто ні, нам важливо бачити математику війни. Цифри ніколи не брешуть.

Ну і тримати бадьорий дух. Це теж важливо.